відвал
ВІДВА́Л, ч.
1. род. у. Дія за знач. відвали́ти 1 і відвали́тися 1.
Відвал пустої породи.
2. род. а. Різальна частина плуга або землерийної машини, що відділяє та перевертає грунт.
Поява в стародавній Русі плуга з лемешем, череслом, відвалом і колісним передком.. є результатом тривалого розвитку землеробського знаряддя на Русі (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 401);
Відвал у грейдері.
3. род. у. Купа землі, накидана під час копання, риття ями тощо.
На одвалах нір вигрівались на сонці байбаки (Рибак, Помилка.., 1956, 247);
// спец. Насип із пустих порід, шлаку і т. п.
Навіть на відвалі, де самоскиди розвантажуються, грунт розрівнюють і зсовують до краю насипу потужні бульдозери (Літ. газ., 21.VI 1951, 4).
Словник української мови (СУМ-11)