віддих
ВІ́ДДИХ, у, ч.
1. Вбирання й випускання повітря організмом за допомогою органів дихання; дихання.
Сплять рекрути. Тільки рівний віддих чути (Фр., XIII, 1954, 407);
Ірина метнулась, їй здалось, що в неї ось-ось зупиниться віддих. Схопилася рукою за груди (Донч., І, 1956, 460);
// Повітря, що видихується з легень.
Земля приймала віддих з гарячих Кравцових грудей і разом всотувала його скорботний відчай (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 192).
Запира́ти (запе́рти, [за]таї́ти, [за]тамува́ти і т. ін.) ві́ддих — затримувати, спиняти на короткий час дихання.
Дзвенів метал по кузнях, безперестанку дзюрчала вода, запирав віддих у грудях дух шкури, кави та часнику (Коцюб., II, 1955, 125);
Олег, затамувавши віддих, визирнув з-за димаря (Донч., Вибр., 1948, 129).
◊ До оста́ннього ві́ддиху — до кінця життя;
Перево́дити (перевести́) ві́ддих — глибоко зітхати, віддихатися.
Артем Громов зупиняється над ним [шосе] і переводить віддих (Кучер, Чорноморці, 1956, 457).
2. рідко. Те саме, що по́дих.
Він біг за нею, хоч з кожним віддихом і рухом кололо йому в грудях (Коцюб., І, 1955, 356);
До маленького ліжечка.. присунула вона маленьке бюрко і, серцем пильнуючи кожен оддих, кожен рух слабого, рахувала і рахувала (Дн. Чайка, Тв., 1960, 66).
3. чого, рідко. Те саме, що зітха́ння.
Віддих полегшення вирвався з уст Горленкових (Тулуб, Людолови, І, 1957, 268).
4. діал. Перепочинок.
— Не бачите, яка я зігріта й без віддиху?.. Я мушу.. відітхнути (Коб., III, 1956, 325).
Словник української мови (СУМ-11)