відлюддя
ВІДЛЮ́ДДЯ, я, с. Місце, де немає людей.
— Тікати, тікати десь на відлюддя, — ще раз подумав Сергій, коли вони попрощалися, — тут не дадуть побути на самоті (Гур., Друзі.., 1959, 29).
На відлю́дді — далеко від людей.
Жив він у простій, сільській хатині і на відлюдді (Козл., Ю. Крук, 1950, 244).
Словник української мови (СУМ-11)