відлюдно
ВІДЛЮ́ДНО. Присл. до відлю́дний 2, 3.
В одній коршмі коло Долини, що стояла відлюдно серед поля, вночі вирізано цілу орендарську родину (Фр., I, 1955, 366);
Жив він самітно й відлюдно, з ранку до вечора порпаючись у своєму садку (Донч., VI, 1957, 117).
Словник української мови (СУМ-11)