відринутий
ВІДРИ́НУТИЙ, а, е, заст. Дієпр. пас. мин. ч. до відри́нути 2.
А я, мов проклятий Той Іуда, одринутий І людьми і богом, Тиняюся, ховаюся (Шевч., II, 1953, 252);
*У порівн. Другі бігали, гвалтували, а він як одринутий сидів мовчки (Мирний, IV, 1955, 112).
Словник української мови (СУМ-11)