відрух
ВІ́ДРУХ, у, ч., рідко.
1. Те саме, що рефле́кс.
Ота пімста над нещасною рибою була якимсь несвідомим відрухом його глибоко потрясеного організму (Фр., III, 1950, 14);
Мені вже починає подобатися цей відрух огиди в Казимира, що і є найкращим доказом його моральної чистоти (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 16).
2. Те саме, що рух (перев. від себе) (про руку, ногу і т. ін.).
Останнім відрухом відірвав руки від грудей (Фр., II, 1950, 355);
Хвала тобі [дівчинко] за все.. За відрухи легкі, як лебедине пір’я (Рильський, Поеми, 1957, 245).
Словник української мови (СУМ-11)