відсіч

ВІ́ДСІЧ, і, ж.

1. Рішучий опір кому-небудь.

Відсіч ворогові на війні — з-поміж інших умов — вимагає від бійців швидкості й натиску (Тич., III, 1957, 176);

Богун, не гаючись, готувався до відсічі (Кач., Вибр., 1953, 112).

2. Різка відповідь, гостре заперечення.

[Милевський:] Знов помиляєтесь і на сей раз умисне, я не раз пробував остерігати і вас, і Ореста Михайловича, але стрівав завжди таку різку одсіч… (Л. Укр., II, 1951, 75);

Ольга хоче йому заперечити. Шукав в пам’яті якоїсь гострої відсічі (Вільде, Опов., 1954, 72).

◊ Дава́ти (да́ти) ві́дсіч: — а) чинити рішучий опір, відбивати напад.

Війни не хочемо ми мати, але завжди готові нещадну відсіч ворогам дати (Укр.. присл.., 1955, 402);

б) різко відповідати, гостро заперечувати.

Ми, звісно, дали йому відсіч, вилаяли (Донч., V, 1957, 471).

Значення в інших словниках

1. відсіч — ві́дсіч іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. відсіч — -і, ж. 1》 Рішучий опір кому-небудь. 2》 Різка відповідь, гостре заперечення. Давати відсіч.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відсіч — ВІ́ДСІЧ, і, ж. 1. Рішучий опір, протидія кому-небудь. Він відчув настороженість валіде і зрозумів, що вона зготовилася на випадок чого і до відсічі, і до помсти (П.  Словник української мови у 20 томах
4. відсіч — дава́ти / да́ти ві́дсіч кому, чому. 1. Рішуче протидіяти кому-, чому-небудь. Тоталітарна ідея — народити націю войовничих фанатиків..  Фразеологічний словник української мови
5. відсіч — О́ПІР (протидія кому-, чому-небудь; боротьба з кимось, чимось), СПРО́ТИВ, ОПЕРТЯ́ рідше, ПЕРЕКІ́Р розм.; ВІ́ДСІЧ (рішуча протидія силою).  Словник синонімів української мови
6. відсіч — Ві́дсіч і о́дсіч, -чі, -чі, -ччю о́дсіч і ві́дсіч, -чі, -чі, -ччю; -січі, -чей  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. відсіч — Відсіч, -чі ж. Отраженіе нападенія, отпоръ. Давали таки добру одсіч харцизякам. К. ЧР. 358.  Словник української мови Грінченка