відсіч

О́ПІР (протидія кому-, чому-небудь; боротьба з кимось, чимось), СПРО́ТИВ, ОПЕРТЯ́ рідше, ПЕРЕКІ́Р розм.; ВІ́ДСІЧ (рішуча протидія силою). Провідна риса українського історичного епосу — це патріотизм, безмежна, дійова любов до Батьківщини, що проявляється насамперед у воєнному опорі загарбникам і поневолювачам (М. Рильський); Хоча тіло квітки (рясту) ще тверде, напружене, готове до опертя холоду й негоди — її дух вже ніжний, теплий, весняний (Ю. Смолич); І каже Лев: — Я зараз поділю; Глядіть, щоб не було ніякого тут спору, Бо перекору не терплю (Л. Глібов); Партизанська піхота.. лежала вже в окопах, готуючись до відсічі (Ю. Яновський).

Значення в інших словниках

1. відсіч — ві́дсіч іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. відсіч — -і, ж. 1》 Рішучий опір кому-небудь. 2》 Різка відповідь, гостре заперечення. Давати відсіч.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. відсіч — ВІ́ДСІЧ, і, ж. 1. Рішучий опір, протидія кому-небудь. Він відчув настороженість валіде і зрозумів, що вона зготовилася на випадок чого і до відсічі, і до помсти (П.  Словник української мови у 20 томах
4. відсіч — дава́ти / да́ти ві́дсіч кому, чому. 1. Рішуче протидіяти кому-, чому-небудь. Тоталітарна ідея — народити націю войовничих фанатиків..  Фразеологічний словник української мови
5. відсіч — Ві́дсіч і о́дсіч, -чі, -чі, -ччю о́дсіч і ві́дсіч, -чі, -чі, -ччю; -січі, -чей  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. відсіч — ВІ́ДСІЧ, і, ж. 1. Рішучий опір кому-небудь. Відсіч ворогові на війні — з-поміж інших умов — вимагає від бійців швидкості й натиску (Тич., III, 1957, 176); Богун, не гаючись, готувався до відсічі (Кач., Вибр., 1953, 112).  Словник української мови в 11 томах
7. відсіч — Відсіч, -чі ж. Отраженіе нападенія, отпоръ. Давали таки добру одсіч харцизякам. К. ЧР. 358.  Словник української мови Грінченка