відьмачий
ВІДЬМА́ЧИЙ, а, е, заст. Те саме, що відьо́мський.
Посміхаючись в сутінках до Вутаньки злорадною, відьмачою усмішкою, вона [баба] ніби насувалася зверху на дівчину (Гончар, Таврія.., 1957, 249);
— Не роби з себе ягничку, бо коли у тебе й є хвіст, то не овечий. — А який же? — Відьмачий! (Ю. Янов., II, 1958, 264).
Словник української мови (СУМ-11)