віщун
ВІЩУ́Н, а, ч.
1. заст. Той, хто віщує, пророкує що-небудь.
[Долон:] Пророчице, скажи, чи я верну живий з моєї справи? [Кассандра:] Питай в Гелена, та чи мало ж є у нас у Трої віщунів? (Л. Укр., II, 1951, 269);
— Не вгадав, не вгадав! Віщуна з тебе не буде! — сміялися хлопці (Чендей, Вітер.., 1958, 270).
2. перен., поет. Ознака, прикмета того, що настане.
Подихнув пустовливий [пустотливий] вітрець, той віщун світання (Коцюб., І, 1955, 125);
Між горами запалювалися блідими смугами віщуни недалекого ранку (Ле, Міжгір’я, 1953, 272).
Словник української мови (СУМ-11)