гадюччя
ГАДЮ́ЧЧЯ, я, с. Збірн. до гадю́ка.
Тільки й видно між кущами, Що гадюччя й ящірок (Щог., Поезії, 1958, 410);
Степ кишів гадюччям, ужами, навіть величезними полозами (Панч, III, 1956, 233);
Треба знищить гадюччя потворне, Неприступний рубіж перейти, І бійцеве життя неповторне Треба вміть у бою зберегти (Фомін, Вибр., 1958, 111);
*У порівн. А воно ж [паливо] сире — в печі сичить, як гадюччя. Не хоче горіти (Збан., Єдина, 1959, 20).
Словник української мови (СУМ-11)