галунець
ГАЛУНЕ́ЦЬ, нця́, ч. Зменш. до галу́н¹.
Видали навіть два шматки сріблистого галунця й звеліли пришити собі їх на погони (Козл., Сонце.., 1957, 86);
— Де ваш син? — грізно гаркнув на це голосіння кривоносий жандарм з срібними галунцями під великим орлом на кашкеті (Козл., Ю. Крук, 1957, 386).
Словник української мови (СУМ-11)