гаркати
ГА́РКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Кричати різко і уривчасто.
На зборах лагідно говорить [Масло], а й конторці своїй гаркає (Хижняк, Невгамовна, 1961, 8);
Іноді він [пан] давав за портрет карбованця, а іноді тільки гаркав і робив дурні зауваження (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 114);
// на кого. Погрожувати окриком.
Поліцмейстери гаркали на мене, чіплялись до найменшої дрібнички (Збірник про Кроп., 1955, 242).
2. Видавати гучний уривчастий звук.
І чітко тоді строчили кулемети й гаркали залпи (Головко, І, 1957, 94);
// по чому. З силою стукати, видаючи гучний уривчастий звук.
Обурений, я схоплююсь і, не тямлячи себе, гаркаю по столу кулаком (Кол., На фронті.., 1959, 161).
Словник української мови (СУМ-11)