гармоніка
ГАРМО́НІКА, и, ж., розм. Те саме, що гармо́нія².
[Пашка:] А як заграє на гармоніку, то аж душу тягне (Стар., Вибр., 1959, 156);
Андрій чув, як здалека долітав різнобій голосів, безтямне реготання, скигління гармоніки (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 28).
Словник української мови (СУМ-11)