гармоніка
ГАРМО́НІКА¹, и, ж., розм.
Те саме, що гармо́нія².
[Пашка:] А як заграє на гармоніку, то аж душу тягне (М. Старицький);
Андрій чув, як здалека долітав різнобій голосів, безтямне реготання, скигління гармоніки (Ю. Бедзик);
Хтось розповідав анекдоти, хтось тихенько награвав на гармоніці і співав упівголоса (Ю. Покальчук);
Акордеон є гармонікою з фортепіанною клавіатурою для правої руки (з навч. літ.).
(1) Губна́ гармо́ніка (гармо́нька, гармо́шка) – духовий язичковий музичний інструмент.
Василь видобув свою губну гармоніку і заграв щось (У. Самчук);
Михайло, видмухнувши з губної гармошки тютюн, неголосно награвав військові марші (Є. Пашковський);
Малому Дейвові дістались від нього [батька] у спадок лише жетон на риболовецького човна та стара губна гармоніка (С. Жадан);
В мене в кишені стирчала лише німецька ж губна гармонька – подарунок дядька Дітера (А. Санченко).
ГАРМО́НІКА² див. гармо́ніки.
Словник української мови (СУМ-20)