геть-то
ГЕТЬ-ТО, присл., розм. Надто багато; досить.
Проти Варвари [4 грудня] почало мотрошити сніжком; до світа і геть-то його випало (Мирний, III, 1954, 8);
// У повній мірі; зовсім.
— Пхе! Це буде вже геть-то по-міщанськи (Н.-Лев., IV, 1956, 268);
— Як кому, так і геть-то уся під селом земля (Головко, II, 1957, 56).
Словник української мови (СУМ-11)