геть-то
ГЕ́ТЬ-ТО, присл., розм.
Дуже багато; досить.
Проти Варвари [4 грудня] почало мотрошити сніжком; до світа і геть-то його випало (Панас Мирний);
// Повністю; зовсім.
– Пхе! Це буде вже геть-то по-міщанськи (І. Нечуй-Левицький);
– О, наче ми не дружні, – встряне котрийсь глумливо, – геть-то дружні (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)