гирка
ГИ́РКА, и, ж. Зменш. до ги́ря 1, 2.
— Тридцять п’ять фунтів мірчука виходить, — став гирку — три, а сам на вагах підганяє (Головко, II, 1957, 30);
Він намагався узнати годину на ходиках, але гирка вночі обіперлася на спинку стільця — і вони давно вже стояли (Панч, В дорозі, 1959, 234);
*У порівн. Це був справжній кулак, міцний і важкий, як чавунна гирка (Собко, Звич. життя, 1957, 127).
Словник української мови (СУМ-11)