глузливо
ГЛУЗЛИ́ВО. Присл. до глузли́вий.
— П’ю за сміливість!.. — Хе-хе-хе! за сміливість!.. — глузливо шепотить Хо (Коцюб., І, 1955, 170);
Писарчукові очі глузливо усміхалися (Десняк, І, 1955. 7);
*Образно. Пружно рипів сніг під важкими чобітьми, глузливо всміхався місяць, позираючи на землю з сивого безмежного простору (Кир., Вибр., 1960, 374).
Словник української мови (СУМ-11)