голодуючий
ГОЛОДУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до голодува́ти.
Вміст ростових речовин у листках голодуючих на азот рослин був у десять разів меншим, ніж в листках рослин з нормальним азотним живленням (Укр. бот. ж., XVII, 1, 1960, 19);
// У знач. прикм.
Всипали двір [єпископа] голодуючі люди. Але на злидні та горе чуже Жмикрут отой споглядав байдуже (Граб., І, 1959, 240);
// у знач. ім. голоду́ючий, чого, ч. Той, хто голодує (у 1 знач.).
Голодуючі часто придибували в монастир умирати. Але було суворе розпорядження ігумені — нікому не давати й крихти хліба (Донч., III, 1956, 168).
Словник української мови (СУМ-11)