гордувати
ГОРДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Відчувати гордість (у 2 знач.), бути гордим.
Ти гордуєш своєю красою.. Пишним станом, густою косою, Чистим мармуром білих плечей (Щог., Поезії, 1958, 283);
[Хома:] Я гордий, бо є чим гордувать (К.-Карий, II, 1960, 204);
// Вихваляти кого-, що-небудь або хвалитися чим-небудь; хвастати.
І батько і мати гордували своїм сином, хвалили дома, хвалили в людях (Мирний, IV, 1955, 35);
[Маруся:] Ще й лихословиш мене та гордуєш перед усіма, що звів з ума!.. (Кроп., І, 1958, 98).
2. Зневажливо, звисока ставитись до інших, бути пихатим, зарозумілим.
— Та все супиться, та все гордує, і говорити з людьми не хоче (Барв., Опов.., 1902,149).
3. ким, чим. Ставитися до кого-, чого-небудь зневажливо; нехтувати ким-, чим-небудь.
— Не вернуся — забарюся: Гордуєш ти мною (Укр.. лір. пісні, 1958, 76);
Чого ти мною так гордуєш, Чому ти слів моїх не чуєш, Коли тобі вклоняюсь я? (Павл., Бистрина, 1959, 195);
[Круста:] Ні, друзі, не гордуйте сим вином (Л. Укр., II, 1951, 400).
Словник української мови (СУМ-11)