гордувати
ГОРДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. чим. Відчувати гордість (у 2 знач.), бути гордим.
Ти гордуєш своєю красою .. Пишним станом, густою косою, Чистим мармуром білих плечей (Я. Щоголів);
[Хома:] Я гордий, бо є чим гордувать (І. Карпенко-Карий);
// ким, чим і без дод. Вихваляти кого-, що-небудь або хвалитися чим-небудь; хвастати.
І батько і мати гордували своїм сином, хвалили дома, хвалили в людях (Панас Мирний);
[Маруся:] Ще й лихословиш мене та гордуєш перед усіма, що звів з ума!.. (М. Кропивницький).
2. Зневажливо, звисока ставитися до інших, бути пихатим, зарозумілим.
– Чому не йдеш заміж, Олесю? – питає стара тітка .. – Чого б тобі гордувати? (Марко Вовчок);
– Та все супиться, та все гордує, і говорити з людьми не хоче (Ганна Барвінок);
Не дуже й кохає її [Гафійку], видно, Петро. Бо не гордував би так (В. Бузько).
3. ким, чим. Ставитися до кого-, чого-небудь зневажливо; нехтувати ким-, чим-небудь.
– Не вернуся – забарюся: Гордуєш ти мною (з народної пісні);
[Круста:] Ні, друзі, не гордуйте сим вином (Леся Українка);
Тепер уже Георгіані .. був такий, як і всі, вже не гордував товариством (І. Багряний);
Чого ти мною так гордуєш, Чому ти слів моїх не чуєш, Коли тобі вклоняюсь я? (Д. Павличко).
Словник української мови (СУМ-20)