горобчик

ГОРО́БЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до горобе́ць.

В зимові дні на стовпчиках, На кришах, на гілках сидять малі горобчики У сірих піджачках (Бойко, Ростіть.., 1959, 28);

*У порівн. Чи давно наша Маруся була веселенька, як весіння зоренька, говорлива, як горобчик, а тепер точнісінько як у воду опущена (Кв.-Осн., II, 1956, 78).

Значення в інших словниках

1. горобчик — горо́бчик іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. горобчик — -а, ч. Зменш.-пестл. до горобець.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. горобчик — ГОРО́БЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до горобе́ць. – Бач, жінко, було його малим не пускать горобців дерти з мужицькими дітьми, – промовив батько, – а все то в тому винні горобчики! (І.  Словник української мови у 20 томах
4. горобчик — див. дитина  Словник синонімів Вусика
5. горобчик — Горо́бчик, -ка, -ку! -чики, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. горобчик — Горобчик, -ка м. 1) ум. отъ горобець. 2) Родъ дѣтской игры. Ив. 65.  Словник української мови Грінченка