горобчик

ГОРО́БЧИК, а, ч.

Зменш.-пестл. до горобе́ць.

– Бач, жінко, було його малим не пускать горобців дерти з мужицькими дітьми, – промовив батько, – а все то в тому винні горобчики! (І. Нечуй-Левицький);

В зимові дні на стовпчиках, На кришах [дахах], на гілках сидять малі горобчики У сірих піджачках (Г. Бойко);

Світило тепле сонце, над вишнями пурхали синички й горобчики (К. Гриб);

* У порівн. Чи давно наша Маруся була веселенька, як весіння зоренька, говорлива, як горобчик, а тепер точнісінько як у воду опущена (Г. Квітка-Основ'яненко).

Значення в інших словниках

1. горобчик — горо́бчик іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. горобчик — -а, ч. Зменш.-пестл. до горобець.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. горобчик — див. дитина  Словник синонімів Вусика
4. горобчик — Горо́бчик, -ка, -ку! -чики, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. горобчик — ГОРО́БЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до горобе́ць. В зимові дні на стовпчиках, На кришах, на гілках сидять малі горобчики У сірих піджачках (Бойко, Ростіть.., 1959, 28); *У порівн.  Словник української мови в 11 томах
6. горобчик — Горобчик, -ка м. 1) ум. отъ горобець. 2) Родъ дѣтской игры. Ив. 65.  Словник української мови Грінченка