горобчиха

ГОРОБЧИ́ХА, и, ж., розм.

Самка горобця.

– Я он скільки горобенят драв і ні разу не бачив, щоб горобчиха або горобець плакали (С. Черкасенко);

Все своє життя Чирик прожив безтурботно: їжа сама йшла йому до дзьоба, а мешкали вони зі своєю горобчихою і виводили горобенят під дахом старої дачі (Ю. Збанацький);

Лягають спати горобцi із горобчихами та дiтьми, вухами вкутались зайцi, нема i їм де сну подiти (М. Вінграновський).

Значення в інших словниках

1. горобчиха — горобчи́ха іменник жіночого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. горобчиха — -и, ж., розм. Самка горобця.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. горобчиха — Горобчи́ха, -хи, -сі; -чи́хи, -чи́х  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. горобчиха — ГОРОБЧИ́ХА, и, ж., розм. Самка горобця. Все своє життя Чирик прожив безтурботно: їжа сама йшла йому до дзьоба, а мешкали вони зі своєю горобчихою і виводили горобенят під дахом старої дачі (Збан., Мор. чайка, 1959, 224).  Словник української мови в 11 томах
5. горобчиха — Горобчиха, -хи ж. = горобка. П'ять горобчих, а потирі горобця, — виходе, що одній горобчисі нема пари. Мнж. 86.  Словник української мови Грінченка