горілчаний
ГОРІЛЧА́НИЙ, а, е. Прикм. до горі́лка¹.
Марія дихала на його якимсь чадом, як стара горілчана бочка (Н.-Лев., II, 1956, 134);
Спершу запахло смаженим салом, потім горілчаним перегаром, цигарковим димом, хатнім теплом (Мур., Бук. повість, 1959, 237).
Горілча́ний брат — особа, з якою п’ють горілку.
Але більшість козаків, прогулявши кілька день, зраджувала своїх горілчаних братів і.. потроху заощаджувала і нагромаджувала здобуте шаблею (Тулуб, Людолови, І, 1957, 401).
Словник української мови (СУМ-11)