гостряк
ГОСТРЯ́К, а́, ч., розм.
1. Тонкий, загострений кінець чого-небудь, яким колють.
— Давай нашим коням овес, ти, паразите! — приставив би Юрко гостряк довгого списа до багацького пуза (Козл., Ю. Крук, 1957, 349);
// Звужений кінець, верх чого-небудь.
Стрілка.. залежно від положення гостряків (або пер стрілки) визначає той чи інший напрям руху поїзда (Сигналізація.., 1955, 11);
Хто може видертись під самий гостряк дзвіниці?.. (Мик., Кадильниця, 1959, 26).
2. Гострий бік якого-небудь знаряддя, ріжучий край його; лезо.
По цупкій траві Андрій ішов за Сулимою, несучи на плечах лопату, що гостряком виблискувала проти сонця (Чорн., Красиві люди, 1961, 44);
З його рук випала сокира, увіткнувшись гостряком леза в пофарбовану підлогу (Шиян, Гроза.., 1956, 176).
Словник української мови (СУМ-11)