грайливий
ГРАЙЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який любить грати, пустувати; жвавий, пустотливий.
Ситі грайливі коні, зробивши красиву дугу в повітрі, стрибали черев дерев’яний парканчик (Донч., І, 1956, 71);
Обабіч шляху молоді осокорини, мов грайлива дітвора, стоять, взявшись за руки (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 98);
*Образно. Чайченко обрублював гілки з зваленого дерева.., над ним яснеє та холоднеє небо, грайливе сонечко (Вовчок, І, 1956, 203);
// перен. З швидкими мінливими рухами; рухливий.
Вона зараз з мамою, а може й сама сидить десь біля моря і жбурляє камінці в шипучу піну грайливих хвиль (Досв., Вибр., 1959, 13);
Грайливі зайчики бігали по стінах, виблискуючи всіма барвами райдуги (Зар., Світло, 1961, 68).
2. Який виражає веселощі, жарт.
Гарна Зіна! Правда, очі в неї якісь грайливі.. Та хіба ж погано, коли у дівчини веселі очі? (Автом., Щастя.., 1959, 119);
В тон дядьковому грайливому настрою Густав задерикувато спитав: — Може, в Ліндесхольм махнемо? (Хижняк, Килимок, 1961, 96);
Грайливий вираз на обличчі [Ніни] зник, поступившись почуттю боязкої настороженості (Добр., Тече річка.., 1961, 4).
3. Який шумує і піниться (про вино і шипучі напої); пінистий.
Грайливе вино іскрилося в келихах (Кучер, Чорноморці, 1956, 23).
Словник української мови (СУМ-11)