грання
ГРАННЯ́, я́, с. Дія за знач. гра́ти² і гра́тися.
В номерах часто були танці під грання своїх музик (Н.-Лев., І, 1956, 340);
Сьогодні йому вже не хотілося гратись. Ігор усе мовчав, бо було невимовно соромно признатися, що за гранням не мав часу взятись за книжку (Донч., VI, 1957, 121);
Він був абсолютний профан у складній теорії більярдного грання (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 64);
— Де ж там до грання [в драмгуртку], коли й бігати на ті репетиції щовечора? (Кучер, Трудна любов, 1960, 320).
Словник української мови (СУМ-11)