гризота
ГРИЗО́ТА, и, ж.
1. Душевні страждання, мука.
[Юлія:] Знаєте, пане, ми тут тілько четвертий день, але стілько гризоти зазнали, що й на рік би вистарчило (Фр., IX, 1952, 179);
Григорій Стратонович пізно повернувся додому: хотів, щоб дружина не помітила його гризоти (Стельмах, Правда.., 1961,182);
// Неспокійний, тривожний стан, зв’язаний із почуттям провини в чому-небудь, відповідальності за що-небудь і т. ін.
Його [фашиста] не гризе й сумління. Бо звір не має совісті, а бандит не знає гризот (Смолич, Після війни, 1947, 9);
— Чи не їсть тебе гризота за те минуле… (Цюпа, Три явори, 1958, 50).
2. розм. Те саме, що гризня́ 2.
— Я той темний нарід, що в нього в хаті нема прожитку, що в нього не чути доброго слова, лиш гризоту та й прокльони (Март., Тв., 1954, 118);
Це були для нього справжні вихідні дні від домашньої гризоти (Хижняк, Килимок, 1961, 22).
Словник української мови (СУМ-11)