гримотати
ГРИМОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ГРИМОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Підсил. до гримі́ти 1, 2.
Поїзд стогне в дорозі, гримоче за соту верству (Шпорта, Твої літа, 1950, 26);
Трактор ледве чутно гримотить, коник десь сюркоче… (Гончар, Маша.., 1959, 35);
Цілісіньку ніч не переставало блискати й гримотіти (Юхвід, Оля, 1959, 178);
Жінка .. усе бувало смикала чоловіка за рукав, щоб не гримотів на цілу хату: не на зборах, мовляв (Мур., Бук. повість, 1959, 132);
*Образно. Битва гримотить по ярах та кручах (Довж., Зач. Десна, 1957, 24).
Словник української мови (СУМ-11)