гусячий

ГУ́СЯЧИЙ, а, е. Прикм. до гу́си 1.

Тільки що Тихович наважився увійти в двір, як йому запинала дорогу гусяча череда (Коцюб., І, 1955, 224);

По хаті, як густий сніг, літало гусяче пір’я (Н.-Лев., І, 1956, 167).

Гу́сяче перо́ — застругана велика гусяча пір’їна, якою писали до появи сталевих пер.

Князь сидів на своїм троні З гусячим пером в руці (Фр., XIII, 1954, 14);

Гу́сяча шкі́ра — шкіра, покрита маленькими пухирцями, що з’являються у людини від холоду або нервового збудження.

Не можна лишатися у воді до посиніння губ, ознобу або появи «гусячої шкіри» (Наука.., 7, 1956, 18).

Значення в інших словниках

1. гусячий — гу́сячий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. гусячий — -а, -е. Прикм. до гуси 1). Гусяча шкіра — шкіра, покрита маленькими пухирцями, що з'являються у людини від холоду або нервового збудження. Гусяча лапка — багаторічна трав'яниста рослина родини розових. Гусяча цибулька — рід рослин родини лілійних; зірочки.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. гусячий — Гу́сячий, -ча, -че; -сячі, -чих  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. гусячий — Гусячий, -а, -е Гусиный, гусячій. Беруть кістку з гусячого крила. Чуб. ІІІ. 99.  Словник української мови Грінченка