давлючий

ДАВЛЮ́ЧИЙ, а, е, розм.

1. Який давить.

У Глущука до горла підкотився гарячий давлючий клубок (Чорн., Визвол. земля, 1950, 10);

Розібрав його кашель такий давлючий, що аж сльози з очей покотилися (Чаб., Балкан. весна, 1960, 455).

2. Який важко проковтнути (про їжу).

[Ліза:] Ніхто не їсть [пряників], такі вони давлючі (Коч., II, 1956, 157).

Значення в інших словниках

1. давлючий — давлю́чий прикметник розм.  Орфографічний словник української мови
2. давлючий — -а, -е, розм. 1》 Який давить. 2》 Який важко проковтнути (про їжу).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. давлючий — Давлючий, -а, -е Трудно проглатываемый (о пищѣ). см. давучий.  Словник української мови Грінченка