давлючий

давлю́чий

-а, -е, розм.

1》 Який давить.

2》 Який важко проковтнути (про їжу).

Значення в інших словниках

1. давлючий — давлю́чий прикметник розм.  Орфографічний словник української мови
2. давлючий — ДАВЛЮ́ЧИЙ, а, е, розм. 1. Який давить. У Глущука до горла підкотився гарячий давлючий клубок (Чорн., Визвол. земля, 1950, 10); Розібрав його кашель такий давлючий, що аж сльози з очей покотилися (Чаб., Балкан. весна, 1960, 455).  Словник української мови в 11 томах
3. давлючий — Давлючий, -а, -е Трудно проглатываемый (о пищѣ). см. давучий.  Словник української мови Грінченка