двоїти
ДВОЇ́ТИ, двою́, двої́ш, недок.
1. перех. Ділити надвоє; роздвоювати.
Франко не двоїв себе на письменника і приватну людину (Письмен. зблизька, 1958, 41);
— Доки ми будемо виховувати людей.. «по етапах?» Доки ми будемо двоїти поняття формування людської душі? (Мур., Свіже повітря.., 1962, 59).
2. неперех., діал. Лицемірити.
Цей не з гнучкохребетних, ніколи двоїти не буде (Стельмах, Правда.., 1961, 284).
Словник української мови (СУМ-11)