деренчати
ДЕРЕНЧА́ТИ, чи́ть, недок. Видавати уривчасті дрижачі звуки.
Маланка.. бухика по хаті, аж шибки деренчать (Коцюб., II, 1955, 32);
Кілька млинків, крутячись на вітрі, весело деренчали, гули (Донч., IV, 1957, 71);
// перен. Звучати уривчасто; дрижати (перев. про голос).
Простуджений його голос деренчав, мов тріснута посудина (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 60).
Словник української мови (СУМ-11)