дзвіночок
ДЗВІНО́ЧОК¹, чка, ч. Зменш.-пестл. до дзвіно́к 1.
Людей уже повно. Дзвіночок голосненько продзеленчав, а за завісою молодь у гримі .. метушиться (Головко, ІI, 1957, 163);
*У порівн. Гримить голосочок, як срібний дзвіночок, по садочку лунає, та вже й соловейко, що співа і раненько, так співати не здолає! (Л. Укр., III, 1952, 494).
ДЗВІНО́ЧОК² див. дзвіно́чки.
Словник української мови (СУМ-11)