дивувати

ДИВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. перех. і без додатка. Викликати подив, здивування в кого-небудь, вражати незвичайністю чогось.

— Вродою все я село дивувала! Та через вроду либонь і пропала! (Щог., Поезії, 1958, 339);

Творчість Шевченка дивує широтою діапазону, багатством жанрів і форм (Корн., Разом із життям, 1950, 17).

2. неперех. Те саме, що дивува́тися.

— Тепер я приїхав до вас учителем. Здивувались, люди? Не дивуйте, брати мої! (Коцюб., І, 1955, 450);

Такі виспівує [ланка] частушки та пісні, що жайворонок їм дивує в вишині (Рильський, І, 1956, 412).

Значення в інших словниках

1. дивувати — дивува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. дивувати — Викликати подив, здивовувати, вражати, чудувати, пантеличити, збивати з пантелику, сил. ошелешувати, приголомшувати; Б. З. дивуватися, чудуватися; док. ЗДИВУВАТИ, сил. г. заскочити.  Словник синонімів Караванського
3. дивувати — -ую, -уєш, недок. 1》 перех. і без додатка. Викликати подив, здивування в кого-небудь, вражати незвичайністю чогось. 2》 неперех. Те саме, що дивуватися.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. дивувати — ДИВУВА́ТИ (викликати подив незвичайністю), ВРАЖА́ТИ, ЧУДУВА́ТИ розм., ЗАЧУДО́ВУВАТИ розм.; ПРИГОЛО́МШУВАТИ (надто сильно дивувати); ЕПАТУВА́ТИ книжн. (порушенням загальноприйнятих норм, правил). — Док.  Словник синонімів української мови
5. дивувати — Дивувати, -вую, -єш гл. 1) Удивлять. 2) Удивляться. Ви йому не дивуйте: в його така повичка. Н. Вол. у. Нема чого дивувати, така була й її мати. Мет. 235. дивом дивувати. см. диво.  Словник української мови Грінченка