добродушний
ДОБРОДУ́ШНИЙ, а, е. Лагідний, ласкавий, прихильний до людей і до всього навколишнього.
Добродушний був шинкар, Ще добріша в нього жінка (Фр., XII, 1953, 160);
— Повернімося звідси додому, синку? — спитала вона в свого добродушного хлопчика (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 49);
// Який виражає добродушність; власт. людині, що лагідно, приязно ставиться до всіх.
Новий учитель, Яків Малинка, гнучкий.. хлопець з добродушним, трохи подзюбаним обличчям, вподобався людям (Вас., І, 1959, 135);
Добродушний тон цехмістра трохи заспокоїв Шнейдера (Тулуб, Людолови, І, 1957, 200).
Словник української мови (СУМ-11)