добродійка
ДОБРО́ДІЙКА, и, ж., заст., розм. Жін. до добро́дій.
Добродійка Анна прижмурила очі, сперла втомлену голову на високе поруччя софи (Коб., II, 1956, 264);
[Кіндрат:] Добродійко! не думав я нікому Хвалитися про те, що маю в серці (Сам., II, 1958, 28);
Роздаючи селянам хінін, Ядзя і не спостерігала, як тим самим увійшла в роль добродійки свого села (Кобр., Вибр., 1954, 105).
Словник української мови (СУМ-11)