доброзичливий
ДОБРОЗИ́ЧЛИ́ВИЙ, а, е. Який бажає, зичить людям добра, співчутливо ставиться до інших, дбає, піклується про них.
Він дуже любив цього скромного трудівника, завжди привітного і доброзичливого (Довж., І, 1958, 417);
Шафранови були привітними і доброзичливими людьми (Дмит., Наречена, 1959, 165);
// Який виражає добре ставлення, прихильність, приязнь і т. ін.
Олексій глянув на Уляну таким.. доброзичливим поглядом, що, здавалось, ще хвиля — і вона спалахне від тієї доброзичливості (Логв., Літа.., 1960, 61);
Оленка, зачувши доброзичливий тон матері, шмигнула і всілася між Лесею та Шурою (М. Ол., Леся, 1960, 52);
// В основі якого лежить бажання зробити кому-небудь добро, принести користь і т. ін.
Ганна промовчала.., і мовчання це, як і раніше, здалося Малахову дуже сприятливим і доброзичливим (Собко, Справа.., 1959, 128).
Словник української мови (СУМ-11)