доброта
ДОБРОТА́, и́, ж. Чутливе, дружнє ставлення до людей.
Не шукай красоти, а шукай доброти (Укр.. присл.., 1955, 116);
Сміялися з його незграбного вигляду, але любили.. за його доброту (Фр., II, 1950, 217);
// Привітність, ласка, прихильність.
Доброта так і просвічує в його одкритому лиці (Коцюб., І, 1955, 446);
Скільки мудрості в поглядах на життя, скільки людяності, доброти в серці [Оленчука]. Сусіди йдуть до нього з своїми клопотами, і він.. кожному чимось порадить, допоможе (Гончар, Таврія.., 1957, 351).
Словник української мови (СУМ-11)