добрящий
ДОБРЯ́ЩИЙ, а, е, розм., рідко. Те саме, що добря́чий.
— Я радію серцем, що справді ти така добряща людина, як я про тебе думав (Барв., Опов.., 1902, 164);
Там далі — вози добрящі, кінські й чумацькі, обіддя міцне, чудове, колеса (Н.-Лев., І, 1956, 58);
— Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде, — промовив сусід (Вас., II, 1959, 353).
Словник української мови (СУМ-11)