дозорний
ДОЗО́РНИЙ, а, е. Прикм. до дозо́р 2.
З темряви наблизився дозорний загін кінноти (Ле, Наливайко, 1957, 52);
// Признач. для дозору; сторожовий.
Геращенко піднявся на дозорну вишку, споруджену на верхівці сосни (Грим., Син.., 1950, 43);
// у знач. ім. дозо́рний, ного, ч. Той, хто перебуває в дозорі.
Командир катера був у себе на містку, коли дозорний гукнув: — Товаришу командир, човен справа..! (Донч., II, 1956, 375);
*У порівн. Терень закрив свій буквар, поклав його до скриньки і став на своє постійне місце біля вікна, як дозорний (Шиян, Гроза.., 1956, 137).
Словник української мови (СУМ-11)