домінанта
ДОМІНА́НТА, и, ж., книжн.
1. Основна, пануюча ідея, головний, пануючий принцип.
Домінантою [у ролі Марусі Богуславки] був жах перед зрадою батьківщини, особливо в сцені зустрічі з матір’ю (Минуле укр. театру, 1953, 67);
// Основна ознака або найважливіша складова частина чого-небудь.
Тваринний жах перед радянськими літаками став домінантою їхнього [жандармів] буття (Загреб., Європа 45, 1959, 89).
2. Тимчасово пануюче вогнище збудження в центральній нервовій системі людини і тварини.
Експериментальне вивчення складних закономірностей виникнення і розвитку домінантних процесів у нижчих і вищих відділах нервової системи дало змогу Ухтомському з’ясувати ту роль, яку домінанта відіграє в психологічній діяльності людини (Рад. психол. наука.., 1958, 64).
Словник української мови (СУМ-11)