дотеп
ДО́ТЕП, у, ч.
1. Кмітливий влучний вислів із сатиричним або жартівливим відтінком.
Я знов розвішував вуха, слухаючи їх оповідань, жартів, вигадок та дотепів (Фр., IV, 1950. 205);
Марія терпляче зносила і глузування, і в’їдливі дотепи (Руд., Остання шабля, 1959, 21}.
◊ Си́пати до́тепами (до́тепи) див. си́пати.
2. розм. Здібність оформляти думку у вигляді влучних, гострих або смішних висловів. [Анна:] Справді, він не без дотепу, твій дон Жуан!.. (Л. Укр., III, 1952, 334);
Якби тому хлопові дати можливість розправити крила!.. Якими талантами, якою глибиною мислі, яким дотепом, яким генієм у винахідництві, якою красою мови й пісні блиснув би він перед світом! (Вільде, Сестри.., 1958, 277).
Словник української мови (СУМ-11)