дотепа
ДОТЕ́ПА, и, ж., розм., рідко.
1. Надто тямуща в якій-небудь галузі людина; знавець своєї справи.
Суддею у нас був такий дотепа.
2. заст. Дотепність (у 1 знач.).
— Тебе я поважаю за твою дотепу та завзяття (Метл. і Кост., Тв., 1906, 129).
Словник української мови (СУМ-11)