драпіжник
ДРАПІ́ЖНИК, ДРЯПІ́ЖНИК, а, ч., розм. Той, хто оббирає, обдирає кого-небудь, займається здирством; здирник, драпіка, дряпіка.
Як почули про ту нову конституцію Медведі, Вовки і всякі інші драпіжники! От варто було побачити, який переполох між ними вчинився (Фр., III, 1950, 229);
Дворянин Сельський був знаний як наклепник, фіскал і драпіжник (Панч, III, 1956, 479);
// Той, хто краде, грабує, вбиває.
[Годвінсон:] Слухай, Сіонська дочко! Ось летять на тебе дряпіжники з обличчям мідяним… Нема тобі рятунку… (Л. Укр., III, 1952, 82);
— Терентій зразу зачинив їх [коні] у стайні, пошептався із отим крадієм чи драпіжником, спровадив його кудись огородами (Стельмах, Хліб.., 1959, 504).
Словник української мови (СУМ-11)