дружок

ДРУЖО́К, жка́, ч., розм.

1. Пестл. до друг 1.

Піду з горя у лісок, Пущу стиха голосок; Пущу стиха голосок, Чи вчує мій дружок (Чуб., V, 1874, 270);

Навкруг лужка обійшла, Гей, ніде дружка не знайшла (Укр.. лір. пісні, 1958, 160);

Гавеня, наш маленький пернатий дружок, і те радісненько свого дзьоба розкривало (Ковінька, Кутя.., 1960, 28).

2. Те саме, що друг 1.

Були б пиріжки — будуть і дружки (Укр.. присл.., 1955, 294);

Вона пам’ятає, коли Василіу разом з своїм дружком Аурелом, високим, худим хлопчиком, пас громадську череду (Чаб., Балкан. весна, 1960, 278);

[Геннадій:] Дружок один, з Кавказу, такого винця привіз, що куди там! Нектар! Просто нектар! (Мороз, П’єси, 1959, 263);

// зневажл.

Стерв’ятник кинувся тікати на одному моторі. Два його фашистських дружки припустили попереду, не думаючи про рятування колеги (Ю. Янов., І, 1958, 273).

Значення в інших словниках

1. дружок — дружо́к іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. дружок — -жка, ч., розм. 1》 Пестл. до друг 1). 2》 Те саме, що друг 1). || зневажл.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. дружок — (-жка) ч.; мол.; жарт. Чоловічий статевий орган. БСРЖ, 168.  Словник жарґонної лексики української мови
4. дружок — див. друг  Словник синонімів Вусика
5. дружок — ДРУГ (людина, зв'язана з ким-небудь довірою, відданістю, спільними поглядами, переконаннями, на яку можна в усьому покластися), БРАТ розм., ДРУЗЯ́КА розм.; ДРУЖИ́ЩЕ розм. (у звертанні); КУНА́К (у кавказьких горців); ПОБРАТИ́М, КАМРА́Т діал. (перев.  Словник синонімів української мови
6. дружок — Друг, -га мн. друзі, м. 1) Другъ. Без вірного друга великая туга. Ном. №9021. Годі тобі жити за тихим Дунаєм: ми на тебе, друже, давно вже чигаєм. К. Досв. 28. Разом, друзі! крикнув Карпо. Левиц. Пов. 350. Не так тії сто братів, як сто друзів. Ном.  Словник української мови Грінченка