дрюччя
ДРЮ́ЧЧЯ, я, с. Збірн. до дрюк.
Здригнулися комишники, побачивши побитих товаришів, і кинулися навтьоки, підставляючи спини під чумацьке дрюччя (Коцюб., І, 1955, 185);
З дзенькотом-брязкотом посипались вікна, дрюччям висаджено двері, темна хвиля турбаївського гніву ринула у панські покої (Гончар, Таврія.., 1957, 133);
*У порівн. Увесь [коник] зелений, ноги як дрюччя (Гр., Без хліба, 1958, 61).
Словник української мови (СУМ-11)